розсучий
РОЗСУ́ЧИЙ, а, е, лайл.
Підсил. до су́чий.
От розсучого сина! (Сл. Б. Грінченка);
– Ах ти ж, розсучий сину. Так я дезертирів скриваю [переховую]? А ось ходім, я дідів скличу, вони з тобою поговорять, сопляче, як ти Дніпро покидав? (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)