розцвірінькуватися
РОЗЦВІРІ́НЬКУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗЦВІРІ́НЬКАТИСЯ, аюся, аєшся і РОЗЦВІРІНЧА́ТИСЯ, чу́ся, чи́шся, док., розм.
Починати цвірінькати, цвірінчати (перев. про горобців); розщебетатися.
– Бач – розцвірінькалась [пташка] як! (Леся Українка);
Мої старі друзяки – горобці так розцвірінчалися на одній вербі, що я, звичайно, не втримався і, заклавши пальці в рот, голосно свиснув (Л. Смілянський);
// перен., розм. Швидко і дзвінко говорити (перев. про дітей).
Чумак з подивом слухав Горобця .. Чому це враз мовчазний Горобець отак розцвірінькався? (Ю. Збанацький);
– А ми вже закінчили школу... А ви ще учитесь! Так вам і треба! – Хто це так розцвірінчався? – обернувся до дівчаток Санько (П. Автомонов).
Словник української мови (СУМ-20)