руйновище
РУЙНО́ВИЩЕ, а, с., розм.
Те саме, що руї́на.
Боляче й лячно було дивитися, .. як із живої теплої оселі ставало руйновище – купа скаліченого дерева (М. Стельмах);
В одній половині напіврозваленого будинку, яку Філіпчук гордо називав цехом, містилася розмонтована друкарська машина. На руй-новищах другої половини цвіли здичавілі соняшники (Ірина Вільде);
Частина будівель була зовсім зрівняна з землею, перетворена пекельною силою вибуху в суцільне свіже руйновище (О. Гончар);
* У порівн. Місцями випирались незграбні скелі та купи сірого каміння, немов руйновища старих будівель (С. Васильченко);
// Місце, територія, вкриті руїнами.
Лежать руйновища, затихли, Зозулі лет – ні в тих ні в сих (М. Вінграновський);
Гірська країна стає руйновищем там, де промчали каламутні потоки, скинуті череватими хмарами (П. Загребельний);
* Образно. Моє життя – руйновище любові, де вже ніякий цвіт не процвіте (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)