сарацини

САРАЦИ́НИ, ів, мн. (одн. сараци́н, а, ч.; сараци́нка, и, ж.), іст.

Давня назва мусульманських народів (арабів, турків і т. ін.), прийнята у європейців.

Гомін, брязкіт, люта чвара! Б'ються франки й сарацини (Леся Українка);

// сараци́н, збірн. Ці народи як супротивник на війні.

* У порівн. О чеху! де твоя душа?? Дивись, що сили повалило – Мов сарацина воювать Або великого Аттілу! (Т. Шевченко).

Значення в інших словниках

1. сарацини — Сараце́ни, сараци́ни: — давня назва мусульманських народів, прийнята у європейців [51]  Словник з творів Івана Франка
2. сарацини — -ів, мн. (одн. сарацин, -а, ч.; сарацинка, -и, ж.), іст. Давня назва мусульманських народів (арабів, турків і т. ін.), прийнята у європейців. || сарацин, збірн. Ці народи як супротивник на війні.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. сарацини — сараци́ни (лат. saraceni, грец. σαρακηνοί, від араб. сарк – Схід) у творах античних авторів назва арабського населення Західної і Північної Аравії. За середньовіччя назва «сарацини» поширилась на всіх арабів та на деякі інші народи Близького Сходу, що сповідували іслам.  Словник іншомовних слів Мельничука
4. сарацини — САРАЦИ́НИ, ів, мн. (одн. сараци́н, а, ч.; сараци́нка, и, ж.), іст. Давня назва мусульманських народів (арабів, турків і т. ін.), прийнята у європейців. Гомін, брязкіт, люта чвара! Б’ються франки й сарацини (Л. Укр., IV, 1954, 140); // сараци́н, збірн.  Словник української мови в 11 томах