сатрап
САТРА́П, а, ч.
1. іст. Правитель області, провінції у стародавній Персії та Мідії, який мав необмежену владу.
Перська держава поділялась на області, або сатрапії. На чолі кожної області стояв намісник, або сатрап (з навч. літ.).
2. перен., книжн. Деспотичний правитель, начальник, який не зважає на закони, поводиться самовладно; тиран.
Найшовсь-таки один козак Із міліона [мільйона] свинопасів, Що царство все оголосив: Сатрапа в морду затопив (Т. Шевченко);
// Підлеглий правителя, що є покірним виконавцем його волі.
Ні тяжкі випробування, ні постійні жорстокі переслідування і гоніння з боку царя та його сатрапів, ні десятирічне нелюдське заслання .. – ніщо не зломило волелюбного духу народного бунтаря [Т. Шевченка] (з газ.);
Гітлерівський сатрап Кох закликав підлеглих йому чиновників до посилення рабсько-кріпосницьких порядків і грабування України (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)