село
СЕЛО́, а́, с.
1. Населений пункт (звичайно великий) неміського типу, жителі якого займаються перев. обробітком землі.
Мов оазис, в чистім полі Село зеленіє (Т. Шевченко);
Ось під нами Черемош ізвився .. Над ним в святочному спокою Гріється мале село гуцульське (І. Франко);
Все село було видко, як на долоні, з усіма білими хатами, з клунями, з церквою, з садками й вербами (І. Нечуй-Левицький);
Великі перетворення сталися в селах України. Замість старих, приземкуватих хатинок виросли в них добре впорядковані будинки на дві-три, а то й чотири кімнати. З'явились нові школи, лікарні, магазини (з газ.).
2. Сільська місцевість взагалі.
Село цікавить його [І. Франка] не з етнографічного боку, як попередніх письменників, він не ідеалізує сільського життя (М. Коцюбинський);
Широке застосування техніки докорінно змінило обличчя села, технічний рівень життя населення (з наук. літ.).
3. збірн. Жителі села, сільської місцевості.
Опріч дівчат, приходили провідувати Оксану і жінки, і молодиці, бо Оксану усі селом любили (Г. Квітка-Основ'яненко);
Одірвали [рідних] від Кармеля, укинули його у візок і повезли шляхом, а все-усе село знялося, наче рій, і гудучи дивилося услід (Марко Вовчок);
Половина села не орала й не сіяла того року (І. Нечуй-Левицький);
Несподівано прийшов Василенко, якого вже розшукувало все село (М. Стельмах);
Щоранку чередник піднімав село на ноги (М. Томчаній).
Словник української мови (СУМ-20)