сентиментальний
СЕНТИМЕНТА́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Стос. до сентименталізму (у 1 знач.).
Сентиментальний напрям у літературі;
Сентиментальний роман.
2. Здатний легко розчулитися; надмірно ніжний у вияві почуттів.
Вона була капризна, палка, сентиментальна і стара (М. Коцюбинський);
[Ярчук:] Ви трохи жорстока, але така ви мені й подобаєтесь. Життя не терпить м'яких, сентиментальних людей (І. Микитенко);
// Власт. надмірно чутливій людині; який свідчить про надмірну чутливість.
Його очі заіскрилися живою радістю, і хоча зовсім не мав сентиментальної вдачі, то проте в пориві гарячого чуття притулив монету до уст і поцілував її (І. Франко);
Рано вмерла в Юрка сентиментальна дитяча уява про лицарство (В. Козаченко);
Захищаючи Котляревського від обвинувачень у сентиментальному, фальшивому змалюванні народного життя, він [І. Франко] рішуче відстоював погляд на “Наталку Полтавку” як на значне досягнення реалізму того часу (з наук. літ.);
// Пройнятий надмірною чутливістю.
– Не місце на сентиментальні розміркування там, де треба рятунку... (М. Коцюбинський);
– Мати померла під тином, а ти собі жив та жив, писав сентиментальні романси про чорнії брови, карії очі (П. Колесник).
Словник української мови (СУМ-20)