сирість
СИ́РІСТЬ, рості, ж.
1. Властивість і стан за знач. сири́й 1–3, 6.
Уранці туманцем, удень сонечком, а увечері морозцем – повитягувало з неї [землі] усю сирість (Г. Квітка-Основ'яненко);
[Лукерія Степановна:] Жили ми у підвалі, боже, у якій багнюці та в сирості (М. Кропивницький);
Поїхав якось Семен до глинища .. Копає .. Утомиться – сяде, спочине, скрутить цигарку, викурить у холодочку. Та й кобилі гарно: від глини сирість іде, муха не так б'є (Г. Хоткевич).
2. Надмір вологи де-небудь, у чомусь; підвищена вологість.
Всепроймаюча петербурзька сирість ломила руки й ноги (О. Ільченко);
Знадвору потягнуло сирістю, важким, пересиченим вогкістю повітрям (В. Гжицький).
3. розм. Специфічний запах чого-небудь.
Витягли [рибалки] човни на берег, розкидали мокрі сітки по лозах. Запахло по березі баговинням, мулом та риб'ячою сирістю (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)