склеплятися
СКЛЕПЛЯ́ТИСЯ, я́ється і рідко СКЛЕ́ПЛЮВАТИСЯ, юється, СКЛЕПА́ТИСЯ, склепа́ється і скле́плеться; мн. склепа́ються і скле́плюються; недок., СКЛЕПИ́ТИСЯ, и́ться; мн. склепля́ться; док.
Зближуючись, стулюватися, закриватися (про очі, повіки, уста і т. ін.).
Звернув [Грицько] на шлях до батьківської будки; очі помалу склеплялися, чоботи на ногах немов поважчали, по всьому тілу розпливалася втома (С. Васильченко);
Він то розплющував очі, то знову змружував їх – повіки склеплювались самі (Ю. Смолич);
Сергій .. почував, що тіло його натомлене, очі склепаються і ноги – як колоди (Г. Коцюба);
[Андрій:] Навіки закрились оченьки, склепились рожеві устоньки, замовкло серце!.. (М. Кропивницький);
Склепилися очиці тихим сном (М. Старицький);
Чоло її нахмурилося ще дужче, тонкі губи склепилися щільніше (Л. Яновська);
// чим. Зближуючись, з'єднуватися, зчіплюватися.
Їм [гусарам] не зрушить широкі ряди Возів, що склепились гаками (М. Старицький);
Склепившися руками й ногами, учні качались по підлозі, верещали, сопіли (Ю. Збанацький);
// перен., розм. Бути схожим на склепіння (у 1 знач.), височіти, як склепіння.
Понад всім тим сонним, тихим раєм Склепиться чистий, тьмавий звід небес (І. Франко);
Степ розповзавсь без міри й перепон, Над ним склеплялось небо білочоле (М. Зеров).
Словник української мови (СУМ-20)