скніти
СКНІ́ТИ, скні́ю, скні́єш, недок.
1. Те саме, що ни́діти 1, 2.
Мені хочеться життя яскравого, блискучого, діяльного .. Я маю право на таке життя, як кожна людина, а тим часом мушу скніти й волочити скучне життя без надії на краще (М. Коцюбинський);
– Скоріше б вирватися на поле, ніж скніти отут самотній з такими лячними передчуттями для молодої дівчини (Іван Ле);
В цей день [неділю] працювати – від Бога гріх, а від людей – сором. Тож і доводилось скніти в самоті з думами своїми (І. Цюпа);
Тоня в цей час уже була вдома, самотньо скніла, прищухнувши в темряві сестриної, закутаної виноградом, веранди (О. Гончар);
// над чим, на чому. Зазнавати душевної муки, знемагати від одноманітного і довгого виконання, здійснення і т. ін. чого-небудь.
Мати сердиться, що він не скніє над підручниками (О. Гончар);
Він зовнішністю своєю вже схожий був на духовного пастиря заблуканих овець, жаль тільки, що йому хтозна для чого треба ще було скніти на нікому не потрібній теології цілих три роки (П. Колесник).
2. Мучитися, жити в тяжких умовах.
Уперед! Годі скніти рабами, Час кормигу гидливу знести! (П. Грабовський);
Володислав уже шість років скнів у вигнанні в Новгород-Сіверській землі (А. Хижняк);
Їх [гуцулів] мадьярські пани відтісняли з долин, Щоб вони вимирали і скніли, А вони, як орли, між гірських верховин Зберегти свою гордість зуміли! (Л. Забашта).
3. Ставати фізично слабим, втрачати сили.
Христя справді скніла. Веселе молоде личко поблідло, на білому, як мармур, чолі пройшла непримітна смужка (Панас Мирний);
Не легко матері бачити, як дочка на очах тане, скніє (К. Гордієнко);
// Дуже повільно, погано рости, розвиватися (про рослини).
– Наш рідний край справді благословенний край; правда, не ростуть в ньому ні цитрини, ні золоті помаранчі, та й лавр ледве-ледве скніє (Леся Українка);
Очунявши, перепел зразу кинувся ховатись у бур'яні, що, всихаючи, скнів при дорозі (О. Копиленко).
4. перен. Існувати без розвитку, руху вперед, перебувати у стані занепаду.
Мистецтву потрібний міцний етичний і соціальний фундамент, певні усталені цінності. Як тільки мистецтво пориває живу художню спадкоємність, традиції .. – воно скніє і гине (із журн.).
◇ Душа́ (се́рце) скні́є див. душа́;
(1) Скні́ти душе́ю – страждати, мучитися, турбуватися про кого-, що-небудь, тривожитися за когось.
Кажуть – смерть усіх рівняє; кажуть – на тім світі усе навпаки; тут ти скнів душею, там – радітимеш серцем (Панас Мирний);
Скніла [Вірунька] весь час душею за татка, дивлячись, як він невміло, хоча й старанно виконує ті вправи (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)