сколупнути
СКОЛУПНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що.
1. Однокр. до сколу́пувати.
Стовбур черешні зайнявся вишневим блиском, Іван сколупнув нігтем грудочку клею... (Є. Гуцало).
2. перен., розм. Змусити піти, залишити займане місце; прогнати.
– Справа не в тому, що Марко підійметься на мій пост, а в тім, як його найскорше сколупнути з поста (М. Стельмах);
– Слухай, Супрун, – помовчавши, глухо сказав Штепа, – німець вирішив сколупнути нас сьогодні з Кургана (Л. Первомайський).
Словник української мови (СУМ-20)