скулений

СКУ́ЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до ску́лити².

Старші, слабовиті, скулені вдвоє або ледве вилічені з [від] ран мусили стояти ззаду (І. Франко);

На полу .. покотом лежали скулені од холоду троє дітей (С. Васильченко).

2. у знач. прикм. Який зіщулився, скорчився (від холоду, болю, страху і т. ін.).

Він сидів скулений, змерзлий, стривожений, забившися в сам кут клітки [камери] (І. Франко);

Гринько, скулений, помахуючи побитою рукою, вийшов з хати (Л. Мартович);

Скулений Сльоза сидів на кормі (П. Панч);

// Який зсутулився, згорбився.

Перед ним стояв старець з довгою бородою, скулений, з лицем, що виражало несказанну втому і ослаблення (І. Франко);

Фіалек був велетом.., призивався в гренадери, завжди стояв правофланговим – і тепер аж височів над усіма, серед похилих, скулених, пригнічених товаришів (Ю. Смолич).

Значення в інших словниках

1. скулений — ску́лений дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. скулений — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до скулити II. 2》 у знач. прикм. Який зіщулився, скорчився (від холоду, болю, страху і т. ін.). || Який зсутулився, згорбився.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. скулений — Ску́лений, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. скулений — СКУ́ЛЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до ску́лити². Старші, слабовиті, скулені вдвоє або ледве вилічені з [від] ран мусили стояти ззаду (Фр., III, 1950, 191); На полу.. покотом лежали скулені од холоду троє дітей (Вас., І, 1959, 301). 2. у знач. прикм.  Словник української мови в 11 томах