сміливо

СМІ́ЛИ́ВО, присл.

1. Присл. до смі́ли́вий.

З юрми вийшов якийсь огрядний чоловік, сміливо підступивсь до нас (М. Коцюбинський);

Тимко сміливо відкрив двері. У місячнім сяйві кроків за два від порога стояв якийсь чоловік (Григорій Тютюнник).

2. Без зусиль; легко, вільно.

Якесь здоровецьке вікно сіріє: таке здорове, що в його чоловік сміливо увійшов би, не схиливши голови (І. Нечуй-Левицький);

// З повним правом.

Неспокій цей Я можу сміливо назвать чудесним (М. Рильський);

Цю смолу тут-таки варили в казанах два запорожці, яких сміливо можна було вважати за чортів (О. Довженко).

Значення в інших словниках

1. сміливо — смі́ли́во прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. сміливо — присл. 1》 Присл. до сміливий. 2》 Без зусиль; легко, вільно. || З повним правом.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. сміливо — диви́тися (пря́мо (зі спокі́йною со́вістю, сміли́во і т. ін.)) в о́чі кому—чому. Не відчувати своєї провини перед кимсь, не соромитися за свої дії, вчинки. (Мандрика:) Я зразу хотів сказати .. вам, що я дуже радий, що можу чесно дивитися вам в очі (О.  Фразеологічний словник української мови
4. сміливо — СМІ́ЛИ́ВО, присл. 1. Присл. до смі́ли́вий. З юрми вийшов якийсь огрядний чоловік, сміливо підступивсь до нас (Коцюб., І, 1955, 258); Тимко сміливо відкрив двері. У місячнім сяйві кроків за два від порога стояв якийсь чоловік (Тют.  Словник української мови в 11 томах
5. сміливо — Сміливо нар. = сміло. ЗОЮР. І. 97. Неначе птахи чорні в гаї, козацтво сміливо літає. Шевч. 60.  Словник української мови Грінченка