содом
СОДО́М, у, ч., розм.
1. Крайнє безладдя; метушня, шум.
В кімнаті піднявся якийсь содом (І. Нечуй-Левицький);
Біля Наумишиної хати – содом. Вогонь обхопив стодолу, стіжки, перекинувся на хату. На подвір'ї спека, як у пеклі (М. Коцюбинський);
– Він краще нас бачить, краще розуміється в цьому содомі [під час обстрілу] (О. Гончар);
* Образно. Він у безвиході весь час вірив, що то був знак долі, яка вихопить його із содому страху на безлюддя, де він перечекає лихо (Р. Іваничук).
2. Крайня аморальність, розпуста, що панують де-небудь.
– Вертайсь, дочко, додому, Годі гопцювати, Годі ж сього содому В людях виробляти! Чи се ж таки не диво, Та й не дивовина, Щоб по тижню мед, пиво Смоктала дівчина! (П. Гулак-Артемовський).
◇ (1) Содо́м (содо́ма) і гомо́рра, книжн. – велике безладдя; метушня, шум.
– Вулиця їхня – содом і гоморра: трамваї, автомобілі... (А. Головко);
На вокзалі – содом і гоморра. Все переплутано, перевернуто... (М. Ю. Тарновський);
Зрозумів, що життя коротеньке, а мистецтво – вічне. Ох, це вічне мистецтво! Цей вічний... содом і гоморра! (Г. Тарасюк).
Словник української мови (СУМ-20)