сокорити
СОКОРИ́ТИ, рю́, ри́ш, недок.
1. тільки 3 ос. Видавати короткі, уривчасті звуки “ко-ко” (про курей).
Як літнім ранком зчервоніють хмари Над сонечком, що весело встає, І пан старий, надівши окуляри, Провізію з комори видає , .. Тоді вся дробина клекоче і сокоче, І сокорить, і кахкає, й пищить (П. Куліш);
Крізь уранішній сон чув Матвійко, як мати відчинила віконниці, як сокорили за вікном кури (О. Донченко);
– Ко-ко-ко-ко! – сокорить Петька [півень] і дивиться артистові в руки, бо знає, що йому зараз дадуть чогось смачного (Остап Вишня).
2. перен., розм. Говорити швидко, жваво, безугавно.
– Заспокойся, Прокошо, не гарячись, – сокорить біля нього Одарка. – Тимко парубок, мо, й гарячий, але роботящий (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)