сповідник

СПОВІ́ДНИК, а, ч.

1. Священик, який слухає сповідь; духівник.

[Зоня:] Уперше в житті потребую я сповідника (О. Кобилянська);

// Людина, якій відверто признаються у чомусь, повіряють заповітні думки і т. ін.

– Я й перед вами, тату, сповідаюся в цій хвилині. Ви для мене гідний сповідник (А. Крушельницький).

2. Особа, що прийшла на сповідь до священика.

Хоч впівголоса перемовляються сповідник і отець духівник, але прихожанам, що стоять неподалік, добре чути всю розмову (М. Стельмах).

Значення в інших словниках

1. сповідник — спові́дник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. сповідник — 1. Священнослужитель, який здійснює Таїнство Сповіді, сповідає; духівник; 2. і сповідальник Особа, що приймає Таїнство Сповіді, сповідається; спасеник; каяник  Словник церковно-обрядової термінології
3. сповідник — -а, ч. 1》 Священик, який слухає сповідь; духівник. || Людина, якій відверто зізнаються у чомусь, повіряють заповітні думки і т. ін. 2》 Особа, що прийшла на сповідь до священика.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. сповідник — СВЯЩЕ́НИК (служитель культу православної та греко-католицької церкви). ПІП розм., ПАНОТЕ́ЦЬ розм., БА́ТЮШКА розм., ІЄРЕ́Й церк., ПРОТОІЄРЕ́Й церк., ПРОТОЄРЕ́Й розм., ПРОТОПІП церк., ПРЕСВІ́ТЕР церк., ПА́СТИР заст. книжн.  Словник синонімів української мови
5. сповідник — СПОВІ́ДНИК, а, ч. 1. Священик, який слухає сповідь; духівник. [Зоня:] Уперше в житті потребую я сповідника (Коб., II, 1956, 321); // Людина, якій відверто признаються у чомусь, повіряють заповітні думки і т. ін.  Словник української мови в 11 томах
6. сповідник — Сповідник, -ка м. Исповѣдующій. Воно й сповідники оті у Київі грошей дуже багато мають, бо скільки людей висповіда. Канев. у.  Словник української мови Грінченка