спомин
СПО́МИН, у, ч.
Те саме, що спо́гад.
Стріча [з Настею] розбуркала в йому спомини давнього щастя, розжеврила вгамоване кохання (М. Коцюбинський);
Спомини про Регіну не покидали його, він рвався до неї думками, мріями (І. Франко);
Рідні пісні навіювали на нього багато споминів, змушували задуматись над своїм життям (О. Гончар);
На мить блиснув в очах злий вогник, та зараз же згас: спомин про обіцянку, дану Каринському й Васюті, примусив Каргата стриматися (Ю. Шовкопляс);
Зовсім інша робота писати спомини, там треба інтенсивного і більш-менш постійного напруження пам'яті (Леся Українка);
А спомин – це таке щось неповторне, таке щось невимовне і сумне (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)