стародруки
СТАРОДРУ́КИ, ів, мн. (одн. стародру́к, у, ч.), іст.
Книги, надруковані до другої половини XVII ст. у Росії, на Україні, в Польщі.
Колекція стародруків Львівської наукової бібліотеки – одна з найбільших у Радянському Союзі, вона містить понад 100 тисяч томів, серед яких 86 інкунабул (з наук.-попул. літ.);
Раз чи два Стрипський брав у руки ці книги, то були стародруки Івана Федорова із Львова і Святополка Чеха з Кракова (С. Скляренко);
Для пізнання такого важливого явища народного життя, як побратимство, Шевченко мав багато джерел. Одним із таких джерел був рідкісний київський стародрук “Великий Требник” Петра Могили 1646 р (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)