старіти
СТА́РІ́ТИ, ста́рі́ю, ста́рі́єш, недок.
1. Ставати старим (у 1, 4 знач.) або старішим.
[Храпко:] Та вже, правду кажучи, – і старіти потроху я став, одставати почав (Панас Мирний);
– Мариня, видно, вже зовсім старіє, якщо сприймає всерйоз цей дурненький жарт, – кидає їй зі злістю Зоня (Ірина Вільде);
Ішов час. Старіла, батракуючи на полях у графа Шенборна, вдова Терезія (В. Козаченко);
Дуби старіють непомітно, Не те що ясени тендітні (І. Муратов);
* У порівн. – Сиділи ми при згаслому багатті усі гуртом, .. чорний вугіль сивизною вкривався, наче старів (Леся Українка).
2. Ставати застарілим.
Тільки пісня не старіє, така все юна, як колись (В. Сосюра);
Для самокритичного і вимогливого Самійленка власні твори старіли швидше, ніж вони могли дійти до друкарського верстата (з наук. літ.).
3. спец. Змінювати свої форми і властивості під впливом різних фізико-хімічних умов або з бігом часу.
Витрачаючи свою ядерну енергію, зірки поступово старіють (з наук.-попул. літ.);
Фотоматеріали під час зберігання “старіють”, що виявляється у зменшенні світлочутливості і коефіцієнта контрастності (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)