стуманілий

СТУМАНІ́ЛИЙ, а, е.

Дієпр. акт. до стумані́ти.

Савка.., стуманілий від .. побоїв, холоду й голоду, їв (В. Козаченко);

// у знач. прикм.

Ніби море те безкрає, Сріблом степ на грані грає І жене повітря хвилі У безодні стуманілі (Микола Чернявський);

Стуманілими очима обвела [Гандзючиха] по хаті: сама вона в хаті, як палець той (Г. Косинка);

Стуманілий жовнір не володів уже своїм розумом. З завмерлим серцем продирався через гущу колючих дротів (Н. Кобринська);

* У порівн. Він одбігає од воріт, кидається в широкі розгони вулиць і, віддавшись їхній владі, ходить по місту, мов стуманілий (І. Микитенко).

Значення в інших словниках

1. стуманілий — стумані́лий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. стуманілий — див. дурний; розгублений  Словник синонімів Вусика
3. стуманілий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до стуманіти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. стуманілий — ОЧМАНІ́ЛИЙ розм. (який під впливом сильних переживань, страждань, під дією алкоголю, чаду тощо втратив здатність нормально міркувати, діяти), ОЧАМРІ́ЛИЙ розм., ОЧМАРІ́ЛИЙ розм., ЧМЕ́ЛЕНИЙ розм., ЗАЧМЕ́ЛЕНИЙ розм., ЗАЧУМІ́ЛИЙ розм., ЗАЧУ́МЛЕНИЙ розм.  Словник синонімів української мови
5. стуманілий — СТУМАНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до стумані́ти. Ніби море те безкрає, Сріблом степ на грані грає І жене повітря хвилі У безодні стуманілі (Черн., Поезії, 1959, 64); Стуманілими очима обвела [Гандзючиха] по хаті: сама вона в хаті, як палець той (Кос.  Словник української мови в 11 томах
6. стуманілий — Стуманілий, -а, -е Съ отуманенной головой, съ помраченнымъ пониманіемъ. Схаменуться, стрепенуться стуманілі люде. К. ХП. 47.  Словник української мови Грінченка