суперечність
СУПЕРЕ́ЧНІСТЬ, ності, ж.
1. Становище, при якому що-небудь одне виключає інше, несумісне з ним або протилежне йому; невідповідність чого-небудь чомусь; протиріччя.
Парадокс є абсолютною суперечністю, судженням, яке доводить як істинність, так і неістинність певного твердження (з наук. літ.);
Уже сама свідомість володіння такою красою сповнювала б значущістю і смислом його власне буття, смислом простим і високим, який, може, чимось і вступає в суперечність із Божим помислом, але без якого людське існування стає пісне і нужденне (Ю. Мушкетик).
2. перев. мн. Протилежність інтересів (звичайно суспільних, державних).
Початок XIX ст. в суспільному житті Росії відзначився загостренням класових суперечностей, зумовлених тяжким кріпосницьким гнітом (із журн.);
Суперечності між І. Самойловичем та І. Сірком не були суперечностями двох різних за характером людей (з наук.-попул. літ.);
На практиці формування коштів породжує суперечності між підприємствами і виконкомами з приводу обсягів відрахувань, оскільки механізм розрахунків залишається невизначеним (з наук.-попул. літ.).
3. рідко. Властивість за знач. супере́чний 1.
Критик [І. Франко] правильно підкреслював суперечність письменника [Л. Толстого] (із журн.);
Слухайте, ви думали про страшну суперечність людини, що свідома безглуздості свого минущого існування, а увічнити його не спроможна? (В. Підмогильний).
4. заст. Заперечення (у 2 знач.).
[Золотиицький:] Надто вимовна і до суперечності скваплива зробилася [Наталя]! (Б. Грінченко);
Єремія не зносив суперечності, і в душі його вже закипіло (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)