сікнути
СІКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що і без прям. дод., розм.
Однокр. до сікти́.
Василь, ухопивши Івана за ноги, звалив на нари, щоб не сікнула куля (С. Чорнобривець);
Управитель, зібгавши свій норов, уже з докором звертається до Якубенка. – Лесю, хоч худобу пожалій. – А ви наших дітей, коли вони з голоду пухли, хоч раз пожаліли? – як батогом сікнув [словами] Лесь (М. Стельмах).
◇ (1) Як (мов, ні́би і т. ін.) батого́м сікну́ти (сікону́ти) – сказати різко щось неприємне.
Управитель уже з докором звертається до Якубенка. – Лесю, хоч худобу пожалій. – А ви наших дітей, коли вони з голоду пухли, хоч раз пожаліли? – Як батогом сікнув [словами] Лесь (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)