сількісь
СІ́ЛЬКІСЬ, СІ́ЛЬКОСЬ, присл., заст.
1. у знач. пред. Байдуже.
Сількісь і пташкам – відкіля береться їх живність: куди оком не скинь, де не приткнись – всюди її багато (Панас Мирний);
– Так он що – все народ такий, Як кажуть, золотий! То сількісь, що не так співають, зате горілки не вживають! (Л. Глібов).
2. у знач. вставн. сл. Нехай, гаразд; так і бути.
– От, – кажу, – мене й посадили. – Ну, сількісь, – каже [чоловік], – я тебе навчу, що робить, щоб швидше випустили (О. Стороженко);
Хоча були між ними з проростом, були й зовсім трухлі, та – сількісь! Просушать та обімнуть Марина з Килиною ті колосочки, а на вечір і є в них горщик куті (Панас Мирний);
– Ей, Хівре, – Солопій сказав їй, – не сварися, Бо, далебі, горох наш згине!.. схаменися!.. Ну, сількось!.. я піду, посію, та не там, А де-небудь в кутку, що й враг не найде сам (П. Гулак-Артемовський).
Словник української мови (СУМ-20)