танути
ТА́НУТИ, ну, неш; мин. ч. тав і та́нув, ла, ло; недок.
1. Перетворюватися на воду внаслідок дії тепла (про сніг, лід і т. ін.).
Сніг дедалі все більше тав, брався водою (Панас Мирний);
Весняний подих точив зашкарублу крижану кору, що вкрила землю, і вона танула (Олесь Досвітній);
Під його руками на корі тихо шиплять і тануть синюваті зернятка паморозі (М. Стельмах);
Люда бігла, на її обличчя падали лапаті сніжинки, танули і котились по щоках, як сльози (М. Зарудний);
// Переходити з твердого стану в рідкий внаслідок дії тепла.
Золото твердість свою утрачає, стає рідиною [у вогні]. Мідь переможена тане (М. Зеров);
// Підтавати під впливом тепла.
Вони сиділи, щільно пригорнувшись одне до одного, коло підвіконня, де тихо булькав, доварюючись капусняк, і дивились, як тане від кволого тепла жаровні шерехата наморозь на внутрішній шибці вікна (Б. Антоненко-Давидович);
В торгових рядах – гори товарів .. Величезними білосніжними плахами тануло сало на куркульських возах (О. Гончар).
2. Розчинятися в рідині (про сіль, цукор і т. ін.).
Іван спостерігав, як у склянці танув цукор (С. Чорнобривець).
3. Згоряючи, топлячись, зменшуватися (про свічку).
Теплий дух воску, що танув, стікаючи вниз, підняв у його грудях гірке щось і каламутне, яке не мало слів (М. Коцюбинський);
Уже лежало татуня тіло на столі, і свічка танула помалу над ним (В. Сосюра).
4. перен. Зменшуватися в кількості, числі, об'ємі.
Пише він листа з Берліна, .. Що долари і фунти Тануть (О. Олесь);
Юрба танула, і незабаром нікого не лишилося біля кобзаря (Н. Рибак);
Ворожі сили в знемозі тануть у бою (І. Гончаренко);
Стадо потроху тане, розтікається по вулицях, дворах і завулках (З. Тулуб);
// Поступово зникати з поля зору, ставати непомітним, невиразним.
Прудко пливе човен, тане вдалині й обертається в цятку... (М. Коцюбинський);
Линуть назад піщані береги, кущі верболозу на них, тануть у синюватій млі дальні Чернігівські ліси, швидко тече за бортом вода, а за нею спливає час (Б. Антоненко-Давидович);
Тануть тіні У вчора зимньому чолі, І в цьому світлі-сміховинні Сміється й слово на столі (М. Вінграновський);
// Розвіюватися в повітрі (про дим, хмари, туман і т. ін.).
Хмарок рожевих цілий рій В безодні синій тане, гасне (М. Старицький);
Дим од махорки волохатий пливе і тане (В. Сосюра);
Туман тікав і танув на очах (Ю. Смолич);
// Поступово затихаючи, ставати нечутним (про звуки).
Пливуть і тануть передзвони, Байдужі до житейських справ... (М. Рильський);
Із голубого неба долітає повний жалю журавлиний трубний клич, який то гучнів, то завмирав, танучи в голубій безвісті (Григорій Тютюнник).
5. перен. Поступово зменшуватись, слабшати, зникати (про почуття, силу тощо).
Сонце голубило чоло, волосся, ніжно пестило тендітними пальцями, незримої руки шию за розстебнутим коміром, і під його промінням танули і сумніви, і муки, і печаль (Б. Антоненко-Давидович);
Чув [Йон], що в його серці тане завзятість, поступаючись місцем згоді зі своєю долею... (М. Коцюбинський);
До берега лишалося ще миль зо три. Але сили Гейкові танули (Д. Ткач);
Відчув [Юрко], як ота перша ніяковість почала танути, розпливатись (В. Козаченко);
// Розвіюватися (про сумніви).
Сумніви Маркові танули під одвертим поглядом бригадира (І. Кириленко).
6. перен., розм. Розчулюватися, зворушуватися, мліти.
Христя запримітила, як від того погляду [панича], наче сніжинка від теплого духу, тала пані (Панас Мирний);
– А ми вас тут ждемо, ждемо, – танучи від хвилювання, каже вона (О. Гончар);
В запалі суперечок Надія ставала особливо гарною: щоки рум'янились, очі палахкотіли, – і Лебідь часом, здавалося, танув під вогнем її погляду (Яків Баш).
◇ (1) Лід поча́в та́нути (д) див. лід;
Лід та́не див. лід;
Се́рце (серде́нько) та́не (та́нуло) див. се́рце;
(2) [Так і] та́не (та́нуть і т. ін.) в (у) ро́ті що – про щось дуже смачне, перев. солодке, яке швидко розчиняється в роті.
Нарешті подали пиріг .. Солодкий, начинка з варення, а в роті так і тане (І. Багмут);
Вистояні, прибиті морозцем [ягоди ожини], були такі смачні і холодні, що так і танули в роті (Григорій Тютюнник);
Та́не се́рце див. се́рце;
(3) Та́нути / ста́нути як (мов, ні́би і т. ін.) сві́чка (віск [на со́нці]) – швидко втрачати сили, здоров'я через хворобу, горе; марніти, худнути.
Втративши майже всю кров, він [Орлюк] якось немовби втратив злість, засумував і, танучи як віск на сонці, упав (О. Довженко);
Мама весь час заплакана, їй жалко тата, що тане як свічка (А. Дімаров);
Скільки вона [Настя] сліз вилила, Боже мій, світе мій! Станула як віск (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)