тверезо
ТВЕРЕ́ЗО.
Присл. до твере́зий 1, 3.
– Пане богослове, та то ж ви! – вигукнув хтось не зовсім тверезо (Ірина Вільде);
Я вже не в літах наївних і засліплених коханців і можу про таку делікатну матерію, як любов, говорити тверезо (І. Франко);
Зараз тверезо оцінював [Захар] труднощі конкурсних іспитів, .. був вибагливий до себе (Іван Ле);
Через страх, який гнав його якомога далі від міста, Вадим Успенський був уже не здатний мислити тверезо (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)