тибетці

ТИБЕ́ТЦІ, ів, мн. (одн. тибе́тець, тця, ч.; тибе́тка, и, ж.).

Один з найстародавніших народів Центральної Азії, корінне населення Тибету; окремі представники цього народу.

Свого часу тибетці в боротьбі проти англійських колонізаторів застосовували бамбукові гармати (з наук.-попул. літ.).

Значення в інших словниках

1. тибетці — -ів, мн. (одн. тибетець, -тця, ч.; тибетка, -и, ж.). Один з найстародавніших народів Центральної Азії, корінне населення Тибету; окремі представники цього народу.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. тибетці — Автохтонне населення Тибету, провінцій Цінгай, Сичуань, Юнань (Китай); бл. 4,6 млн.; мови тибетські.  Універсальний словник-енциклопедія