тирити
ТИ́РИТИ, рю, риш, недок., що, розм.
1. Тягти, волочити (звичайно понад силу, повільно), нести.
Упорався Хома і з вечерею; доволік усе, що постановила жінка: і борщику, і каші, і рибки, і млинців, і буханців, а далі тирить і вареників макітру (Г. Квітка-Основ'яненко);
Бредуть вони [невольники] – півлоба голо; .. Сторожа додержує кроку; Дві шкапи віз тирять слідом (П. Грабовський);
Вовк овечку тирить (Сл. Б. Грінченка).
2. Те саме, що ти́кати¹ 5; совати.
– Як прийде до мене в гості [Хоцінський], в'ється коло моїх дітей, тирить їм у руки польські книжки (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)