тлити
ТЛИ́ТИ, тлю, тлиш, недок., що, розм., рідко.
Швидко й жадібно їсти, поглинати.
– Давай хліба! – налягав уперто Бовдур, не слухаючи ніяких доказів. – Та кажу тобі, що й у мене самого мало. – Але-бо в мене й кришки нема, а я голоден! – Було не тлити весь рано, було собі лишати й на вечір! – сказав дід Панько (І. Франко);
* Образно. – Мене, мамо, вогонь знає, Той, що тлить створіння кволі. Ось він серце настигає, Мов осінню скирту в полі (Л. Первомайський);
// Точити, гризти (про комах і т. ін.).
Минуло все, та не пропало. Остались шашелі: гризуть, Ж[е]руть і тлять старого [дуба]... (Т. Шевченко);
// перен. Роз'їдати, сушити (про почуття смутку, журби і т. ін.).
Жура душу тлить, Живе серце болить (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)