токувати
ТОКУВА́ТИ, у́є, недок.
1. Особливим криком, що супроводжується відповідними рухами, підкликати самок (про самців глухарів, тетеревів та ін. подібних птахів у період парування).
На лісових проталинах токували вже ранніми ранками глухарі і косачі (В. Гжицький);
Ми підбираємося до автоматника, як мисливець до глухаря на току: швидкий крок, поки глухар “токує”, – і повна непорушність під час паузи (І. Багмут).
2. рідко. Цокати, стукати.
Тиша. Навіть чути, як жолудь, токуючи по гілках, падає на кореневища, коником одскакує од трави і зручніше припадає до землі (М. Стельмах).
3. рідко. Литися, струмувати (про рідину).
А Тимофієві і досі здається, що кров командира токує по узбережжю, втискається в пісок, як неглибокі жолудеві наперстки (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)