тому
ТОМУ́.
1. присл. Унаслідок чого-небудь; через те, того.
Непомітні оку і тому надзвичайно небезпечні мілини оточували їх [острови] і відходили далеко у відкрите море (З. Тулуб);
Я ще не знав правил і тому, як мені здавалось, не робив помилок (О. Довженко);
Усім хотілося чимшвидше вибратися із смердючих мочарів, і тому пішли праворуч, бо здавалося, що там сухо (Григорій Тютюнник);
І ти, як море те, то лагідна й ласкава, то раптом, як грози двигтіння сил сліпе, і наче в блискавках голівка кучерява... Тому й люблю, мій друг, я море і тебе (В. Сосюра);
// Уживається в головному реченні як співвідносне слово із спол. що в підрядному причини.
– А що старі люди не бачили її [філоксеру], як кажете, досі, так це тому, що лиш недавно завезено в Бессарабію шкідника цього з-за кордону на лозах виноградних (М. Коцюбинський);
– Он ти яке! – вигукнув чумак до моря. – Тому тебе багато й є, що тебе ніхто не п'є! (О. Гончар);
// у сполуч. зі сл. от, саме, тільки, і. Уживається для підсилення вказівки на причиновий зв'язок.
[Ономай:] Жінок я досить знаю. [Кассандра:] Та Кассандра ще не була між ними. [Ономай:] От тому я й хочу взять [заміж] її (Леся Українка);
– Отак-то, мамо, – ясно подивився [Дмитро] і примирливо додав: – Чого з язика не зірветься, коли не вмієш до пуття говорити. – Значить, ти скриню віддав тому, що говорити не вмієш? – потвердішав голос Докії. – Тільки тому, – охоче погодився (М. Стельмах).
2. присл. Указує на час, що минув від якоїсь дії, події, стану, в якому хто-, що- небудь перебував (перебувало) і т. ін. до моменту мовлення про них (у поєднанні зі словами, що вказують на проміжок часу).
Обідав у касині [казино], яке .. оснувалося два роки тому в Бориславі (І. Франко);
Знову затупотіли коні і знову завуркотіли колеса, наче кіт на колінах, але чомусь не так мелодійно, як два дні тому (П. Панч);
Її, цю пшеницю, знали люди ще тисячі років тому (І. Волошин);
Кілька мільйонів років тому територія сучасного Туркменистану суціль була вкрита морем (з наук.-попул. літ.);
Це була дивізійна редакція. З годину тому вона підірвалась на міні (О. Гончар).
3. спол. У поєднанні зі спол. щ о уживається для приєднання підрядного речення причини до головного.
“Ура” не кричать [бійці] тому, що “ура” для них не парадна розвага, а теж зброя, і її, як усяку іншу зброю, треба економити на слушний час (О. Гончар);
– Чайка квилить над ним [морем] тому, що хоче їсти, а не тужить за кимось (Ю. Яновський);
// Уживається в складі складного сполучника тому що для приєднання підрядного речення причини до головного.
Він косоокий, тому що у матері красуні Юлі теж косі очі. Вона кореянка (О. Довженко);
Хоч нічого особливого в Марисиній мові не було, – були то звичайнісінькі, майже сентиментальні слова втіхи, але, може, тому що йшли вони від серця, і вчула мати в них щире вболівання за свого сина (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)