тривожитися
ТРИВО́ЖИТИСЯ, жуся, жишся, недок.
1. Відчувати тривогу, побоювання; турбуватися, хвилюватися.
Щодня, щогодини розбійнича зграя в Чорному лісі прибільшалась, і щодня, щогодини багаті та вельможні люди гірш та гірш лякалися й тривожилися (Марко Вовчок);
Стара Щербатиха, тривожачися, що довго нема дочки з річки, пішла шукати (Г. Хоткевич);
Командир сходить з корабля, я лишаюсь .. Аби не тривожилась моя дружина, він провідав її (В. Логвиненко);
// за кого, що, ким, чим. Турбуватися про кого-, що-небудь, побоюватися.
Зроби щось, серденько, щоб тобі було легше, а я щоб не тривожився тут тобою (М. Коцюбинський);
– А ти знаєш, сину, що стільки всього мого щастя, що ти і твоя доля. Я несказанно тривожусь за тебе (О. Кобилянська);
Турбуюсь я не за домівку, тривожусь я не за куток (ще буде й сонця і квіток!) (П. Тичина);
– А ходу мені не дають через дружину – Та, правду кажучи, я й не тривожуся цим (Ю. Збанацький).
2. тільки 3 ос. Виявляти неспокій безладним перелітанням, криками тощо; полохатися (про птахів).
В низині, за городами, по-осінньому тривожились перелітні птахи (М. Стельмах);
І от дістав паперу я і все у двір приніс: .. і молоток, і ножиці, і ножик, і цвяхи. Заздалегідь тривожаться на дереві птахи (Н. Забіла).
Словник української мови (СУМ-20)