трутина
ТРУТИ́НА́, и́ни́, ж., нар.-поет.
Те саме, що отру́та.
– Ой хіба ж би я розуму не мала, А щоб я тобі трутини дала (П. Чубинський);
Він же, руками упершись, даремно вузли розтинає? Кров'ю і чорною скрізь трутиною по тілу облитий, Крики нелюдські, страшні до зір підіймає високих (М. Зеров).
Словник української мови (СУМ-20)