увінчання

УВІНЧА́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. увінча́ти.

2. Те, чим увінчується, закінчується зверху якась споруда, будова тощо.

І тягнуть невтомні лебідки Фігурні увінчання бань (М. Бажан).

Значення в інших словниках

1. увінчання — увінча́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. увінчання — [ув'інчан':а] -н':а  Орфоепічний словник української мови
3. увінчання — -я, с. 1》 Дія за знач. увінчати. 2》 Те, чим увінчується, закінчується зверху якась споруда, будова тощо.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. увінчання — УВІНЧА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. увінча́ти. 2. Те, чим увінчується, закінчується зверху якась споруда, будова тощо. І тягнуть невтомні лебідки Фігурні увінчання бань (Бажан, І, 1946, 174).  Словник української мови в 11 томах