угадько
УГА́ДЬКО (ВГА́ДЬКО), а, ч., розм.
Те саме, що уга́дник або уга́дниця.
– Ти б краще спиталася, чого це Демид приїхав. – Авжеж чого: мабуть, попрощаться .. – От же й не вгадала, стара! Поганий ти угадько... (Б. Грінченко);
[Конон:]. Не те ти, Юрку, кажеш, не те у тебе на думці! [Юрко:] Невже? Який ти угадько! (М. Кропивницький);
– Батько ж твій, хлопче, мабуть, козацького роду? – Не інакше, – Колосовський важко спромігся на слово. – От бач, який я вгадько... (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)