укмічати

УКМІЧА́ТИ (ВКМІЧА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УКМІ́ТИТИ (ВКМІ́ТИТИ), і́чу, і́тиш, док., що і з спол. що, діал.

Помічати.

А далі і я укмічаю, що й справді не та вже наша Катря, що була (Марко Вовчок).

Значення в інших словниках

1. укмічати — укміча́ти дієслово недоконаного виду діал.  Орфографічний словник української мови
2. укмічати — (вкмічати), -аю, -аєш, недок., укмітити (вкмітити), -ічу, -ітиш, док., перех. і зі спол. що, діал. Помічати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. укмічати — Укміча́ти, -ча́ю, -ча́єш; укмі́тити, -мі́чу, -мі́тиш; укмі́ть, укмі́тьте  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. укмічати — УКМІЧА́ТИ (ВКМІЧА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УКМІ́ТИТИ (ВКМІ́ТИТИ), і́чу, і́тиш, док., перех. і з спол. що, діал. Помічати. А далі і я укмічаю, що й справді не та вже наша Катря, що була (Вовчок, VI, 1956, 325).  Словник української мови в 11 томах
5. укмічати — Укмічати, -чаю, -єш сов. в. укмітити, -чу, -тиш, гл. Замѣчать, замѣтить, примѣчать, примѣтить, подмѣчать, подмѣтить. Зразу укмітити, що не такий народ. О. 1862. VIII. 31. Мале, та й те вкмітило, що в просі кузька є. Звенигор. у. Зразу вкмітить дитина. Н. Вол. у.  Словник української мови Грінченка