укоїти
УКО́ЇТИ¹ (ВКО́ЇТИ), о́ю, о́їш, док., що, розм.
Учинити що-небудь, перев. недобре.
– А що се вкоїв, псявіро? (Ганна Барвінок);
– Знаєте, – каже кобзар, – а чи чували, що .. вкоїв Іванець? (П. Куліш);
“Читати чужий лист, хоч би він був і загублений, – се підло, підло!.. І я вкоїла нечесне діло...” (Г. Хоткевич);
Хтось хлюпнув їй за шию води. Подумала, що це хтось із хлопців. Ба ні! Варка. Як і завжди, щось укоїть (Є. Гуцало).
УКО́ЇТИ² (ВКО́ЇТИ), о́ю, о́їш, док., кого, що, діал.
Заспокоїти, угамувати.
Лиш узяв [бранець] кобзину в руки та й зачав співати, А вкоївши своє серце, ляг з кобзинов [ліг з кобзиною] спати (Ю. Федькович).
Словник української мови (СУМ-20)