устругнути
УСТРУГНУ́ТИ (ВСТРУГНУ́ТИ), ну́, не́ш, док., що.
1. Те саме, що уструга́ти.
Плигає жвавий молоток, зубата тьохка пилка, той змайстрував собі свисток, той устругнув сопілку... (М. Рудь).
2. перен., розм. Зробити, сказати що-небудь незвичайне, несподіване, таке, що може здивувати інших.
– Ходім лучче [краще] до мене та на радощах вип'ємо могорича. А вже ж і могорич встругну! (І. Нечуй-Левицький);
Ех, чому він не поет! Таку б поему встругнув, що тільки прочитай! (А. Головко);
Оверко, Зінько на всякі витівки вдаються, якусь капость неодмінно встругнуть (К. Гордієнко);
Дим під грушею осідав на землю попелом і густим шаром укрив зелену траву .. Кузьма задер голову на грушу. Поміж листям визирала винувата Василькова мордочка. – Це ти, мабуть, щось устругнув? (П. Панч).
◇ (1) Встругну́ти (відколо́ти, утну́ти, утя́ти) / відко́лювати шту́ку (шту́чку, рідше но́мер), несхв.:
а) зробити що-небудь незвичайне, несподіване, дивацьке або зухвале.
– Чув, яку штуку встругнув Кошик? Відмовився виконувати завдання редакції (П. Автомонов);
Пропустив Володько урок у школі. – А якщо й надалі забагнеться тобі відколоти такий номер, тоді – що? – сварився батько (із журн.);
Його несподівано звідтіль [з бурси] вигнали за те, що він раз утнув штуку в класі (І. Нечуй-Левицький);
Валентин не міг всидіти на місці, його штовхав якийсь веселий біс утяти яку-небудь штуку (О. Гончар);
[Гавриїл:] Навпаки, мені знов хочеться піти до вівтаря – напевне, там їх благословеніє [благословення] ще якусь штучку одколюють (І. Микитенко);
б) (кому, з ким) заподіяти кому-небудь якусь прикрість.
[Дмитро:] Стійте, стійте! Дівчата йдуть! Постривайте ж, я їм... штуку встругну! (Бере кочерги й рогачі й підпирає ними двері) (М. Старицький);
Вона з недовірою подивилась на мене, потім оглянула стілець – вона думала, що я хочу устругнути їй якусь штуку, – і не сідала (Л. Смілянський);
– Ой ви, ви! Прощайте! Та просіть на весілля! Чуєте? – крикнула Христина з порога: – Та це все, мабуть, ваші жарти! Це ви якусь штучку хочете зо мною встругнути? Еге? – питав з недовірністю Бичковський (І. Нечуй-Левицький);
– Невже він не помічає, що я повзу? А може, просто вичікує? Ну, я ж з ним зараз втну штуку! (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)