уторопати
УТОРО́ПАТИ (ВТОРО́ПАТИ), аю, аєш, док., що, без дод. і з спол. що, розм.
1. Сприйняти розумом, зрозуміти.
Йосип – цікавий хлопець, талановитий; зразу далася йому грамота, зразу він не тілько второпав її, а ще й полюбив (Панас Мирний);
Скільки він не читав тієї проклятої теорії словесності, – ніяк не міг уторопати й розібрати, чим одрізняється ямб од амфібрахія або хорей од анапеста (Б. Грінченко);
З отих криків годі було щось уторопати. Цигуля не із слів зрозумів, а просто відчув серцем, що все провалилося (А. Головко);
// Сприйняти зміст чого-небудь сказаного, написаного і т. ін.
Стоїть Оксана проти нього, як дерев'яна, і не второпа, що він їй каже (Г. Квітка-Основ'яненко);
Я б усе второпала, бо я вже тепер по-болгарськи трохи тямлю (Леся Українка);
Мало хто з наших трохи по-турецькому знає, а ще менше турків по-нашому второпа (Б. Лепкий);
– Такого наговорила твоя мати, що я й не второпав – Може, піду ще розпитаю (А. Хижняк);
Заговорив якийсь у шкірянці, чорний, мов у кузні закурений, чоловік... Забалакав по-простому, так, що найзатурканіший мужик второпав, що і як (В. Речмедін).
2. Спостерігаючи за ким-, чим-небудь, враховуючи певні ознаки і т. ін., здогадатися про щось.
Він глянув на тітку, що поралась коло печі, і сів на лавку, протираючи очі. Він ніяк не міг второпати, звідки взялась тут тітка, що вона тут робить (М. Коцюбинський);
З'їв [Петро] вареник, взявся за другий і тільки тоді второпав, що вишні – без кісточок (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)