ф

Ф, невідм., с.

Двадцять п'ята літера українського алфавіту на позначення приголосного звука “ф” (вимовляється “еф”), що вживається перев. в словах іншомовного походження, зрідка – в звуконаслідуваннях, напр.: факт, фільм, фураж; фурр, фюїть.

Значення в інших словниках

1. Ф — (еф). Як назва літери вживається в с. р.: початкове ф; як назва звука вживається в ч. р.: твердий ф.  Літературне слововживання
2. ф — невідм., с. Двадцять п'ята літера українського алфавіту на позначення приголосного звука "ф" (вимовляється "еф").  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. ф — Ф, невідм., сер. Двадцять четверта літера українського алфавіту на позначення приголосного звука «ф» (вимовляється «еф»).  Словник української мови в 11 томах