фарбник

ФА́РБНИ́К, а́, ч.

Барвник, пігмент.

Використання натуральних фарбників тваринного та рослинного походження обмежувало кольорову гаму, що була, однак, досить яскравою (з наук. літ.);

Вітрувій писав, що пурпур перевищує всі фарбники як за вартістю, так і за враженням і здобувають його з морських мушель (з наук. літ.).

Значення в інших словниках

1. фарбник — фарбни́к іменник чоловічого роду фарба  Орфографічний словник української мови