фіміам
ФІМІА́М, у, ч.
1. Пахуча речовина для обкурювання; ладан.
“От мені [Землі] дяка за те,що трави дарую худобі, Людському племені – хліб і богам – запашні фіміами...” (М. Зеров);
// Ароматичний дим, що виникає під час такого обкурювання.
Ще за часів язичества наші предки на кострища клали чебрець, коли курили фіміам перед богами (з наук. літ.);
* Образно. Кедри Точать свіжий бальзам; Понад бором повіяв Голубий фіміам (А. Кримський);
* У порівн. Мені чогось сі дні .. все смішним здається, навіть те, що в моїй хаті дихання парує, мов фіміам (Леся Українка);
* Образно. * У порівн. Прийди в мій сад, коли .. почнуть квітки курити Густий, пахучий фіміам (О. Олесь).
2. перен. Захоплена похвала, лестощі.
Трудящий люд – один його [Т. Шевченка] нащадок, Що зневажає марний фіміам (М. Рильський);
Він був простий, стриманий і не любив фіміаму, хоч би ним кадили й найближчі друзі (С. Добровольський).
Словник української мови (СУМ-20)