хирний
ХИ́РНИЙ, а, е.
1. Який ослаб, виснажився через хворобу; кволий, немічний.
– Гарна людина цей хирний чех? – лепетав важкий Балабуха, погладжуючи сиву бороду (І. Нечуй-Левицький);
– Такі ви були, як пригадую собі, хворобливі обоє та хирні на вигляд... (П. Козланюк);
// на що. Який хворіє якоюсь хворобою.
[Стара Бавмертиха:] Він таки хтів її взяти, та вже тоді був зовсім хирний на груди (Леся Українка);
По болоні [оболоні] хирні коні .. Ходять самопас (І. Франко);
// Який погано росте або в'яне, засихає (про рослини); чахлий.
Кози Об'їдають хирні лози... (М. Старицький).
2. перен., зневажл. Нікчемний, нікудишній, миршавий.
Мовчи, хирний! (Номис);
Десь вража мати підкусила, щоб хирний тут ти не сидів (І. Котляревський);
А бач, Рябко, а бач!.. не гавкай, не ганяйсь; Ляж, хирний, та й мовчи, із Паном не рівняйсь! Чого брехать? (П. Гулак-Артемовський);
– А ви, мамо, як знаєте про Зосю? – спитав син. – А хто бігав цілісінький вечір слідком за тобою, як не та хирна Зося? (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)