хить-хить

ХИТЬ-ХИ́ТЬ, пред. розм.

Підсил. до хить.

Вже проснулись і волошки, Лиш голівками – хить-хить... (В. Бичко);

Привітно ще здалеку хитають ніжним галуззям [дерева] – хить-хить – хить-хить... (М. Олійник);

Сьогодні вона не така. Дивіться: пливе... сюди повертає і здалеку ще рукою хить-хить (В. Близнець).

Значення в інших словниках

1. хить-хить — хить-хи́ть присудкове слово незмінювана словникова одиниця розм.  Орфографічний словник української мови
2. хить-хить — див. іти  Словник синонімів Вусика
3. хить-хить — ХИТЬ-ХИ́ТЬ, присудк. сл., розм. Підсил. до хить. Вже проснулись і волошки, Лиш голівками — хить-хить… (Бичко, Вогнище, 1959, 162); Привітно ще здалеку хитають ніжним галуззям [дерева] — хить-хить — хить-хить… (М. Ол., Чуєш… 1959, 58).  Словник української мови в 11 томах