хльобати
ХЛЬОБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., що, розм.
Те саме, що хлебта́ти 2.
Прихожу було, а хлопці: – Хорошо [добре] б повернутись на завод, бо воювати аж ніяк не хочеться. – Та ми ж і не воюємо, – каже Гаврилов, мій друг. – Та й не поїдемо. Будемо тут на Гаванському полі “воювать”, поки Керенського діжа лопне. Заварив чортів буржуй брагу – хай сам і хльобає (з переказу).
◇ (1) Несо́лоно хльоба́вши – без результату, без досягнення успіху; ні з чим.
Вони [білі] тоді у конюшню до коня, а його [Петра] вже й слід простив. З тим білі й пішли, не солоно хльобавши, а батька довго тримали та допитували, ще й шомполів усипали (з переказу).
Словник української мови (СУМ-20)