холуй
ХОЛУ́Й, я́, ч.
1. розм., зневажл. Той, хто виконує чию-небудь волю, виконує чиїсь доручення переважно неприємні, принизливі; слуга; поштуркач.
– Я зроблю з вас свого слугу, свою покоївку, і ви будете ретельно виконувати функції холуя (Ю. Смолич);
Його [слово] зневагою карали, Його палили на вогні, Його в Шевченковому серці Вбивали царські холуї (М. Чернявський).
2. перен., розм. Той, хто запопадливо прислужується кому-небудь, плазує перед кимсь; прислужник.
Ті ж, хто .. добровільно продає свої здібності реакції, – тих по заслузі звемо панськими прихвоснями й холуями (В. Еллан-Блакитний);
– Ти став німецьким холуєм. На брата з гвинтівкою пішов, мерзотнику́ Нема тобі пощади! (М. Шеремет).
Словник української мови (СУМ-20)