хрипливий
ХРИПЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Трохи хрипкий, з хрипотою.
Розкуйдана головка його спокійно лежала на подушці; важке хрипливе зітхання виходило з його розкритого рота (Панас Мирний);
Село спало .. І дивно було серед цього сонного безгоміння чути глухий хрипливий кашель (В. Речмедін);
Ось він, круглоплечий, невисокий, стоїть зараз перед парубком в рябій телячій шапці, в селянській свитці й чоботях і розгублює в загущеній, з першою сивиною бороді рештки хрипливого реготу (М. Стельмах);
Чую ніби хрипливий трохи голос твій біля бригадної садиби... (І. Гончаренко);
Звідкілясь донісся тихий хрипливий спів. Озирнувся по кімнаті – репродуктора ніде не було (А. Хорунжий);
Тайах щось співала, але хрипливі нотки почувалися в її голосі, немов хотіло прорватися ридання (Ю. Яновський);
Мелодія затихає, і хрипливі звуки гармонії, хряпнувши, замовкли (Олесь Досвітній);
Він має охоту здушити хрипливе горло цього добродія, хоч старається не показати ні своєї радості, ні своїх бажань... (М. Коцюбинський).
2. діал. Скрипучий.
Хрипливе дерево два віки живе, а здорове й одного не проживе (Номис).
Словник української мови (СУМ-20)