худібчина
ХУДІБЧИ́НА, и, ж.
1. розм. Те саме, що худо́бина 1, 2.
Заробля, щоб таки збити хоч яку-небудь худібчину (П. Чубинський);
Занепастив худібчину через свою дівчину (П. Чубинський);
Брав мене ти бідну; але все ж я мала Скриню, худібчину і добра чимало (Я. Щоголів);
– Я собі пишу про нещасливу долю, а сам не журюсь, бо маю п'ятдесят десятин землі і худібчини чимало (В. Самійленко);
У однім селі жив піп та попадя; біля їх рядом жила одним-одна бабуся. Бабуся та була вбога, тільки й худібчини в неї, що мала вона курочок.
2. діал. Пестл. до худо́бина 4.
Поховали батька брати, худібчиною стали ділитися. Жалкенько було Михайлові попускати братові більше города, та така батькова воля – попустив (А. Тесленко).
Словник української мови (СУМ-20)