цера
ЦЕ́РА, и, ж., розм.
Колір обличчя.
І перевізчик [перевізник] тут явився, Як циган, смуглой [смуглої] цери був, Од сонця ввесь він попалився (І. Котляревський);
[Сабіна (до Йоганни, облесливо):]Твоя рабиня вже доложить хисту: всі зморщечки отут попри очицях, навколо вустоньків і між брівками чудово замалює, зробить церкву таку свіженьку, як була колись! (Леся Українка);
– Подобається тобі твоя друкарка? -.. Зоня? .. Не має гарної цери... (Ірина Вільде).
Словник української мови (СУМ-20)