цирульник
ЦИРУ́ЛЬНИК, а, ч., заст.
Перукар, який також виконував деякі обов'язки лікаря (пускав кров, ставив п'явки і т. ін.).
Цирульник, стрибаючи то ліворуч, то праворуч, підголював панські щоки і підправляв пишні невеличкі бачки (О. Іваненко);
Від'їхали лікарі, цирульник склав свій інструмент пускати кров, розійшлися по селу бабки й знахарі (О. Полторацький);
– І в Ізмаїлі-місті теж побував. Там мене турок у ногу влучив. Казав цирульник, що куля сама мусить вийти, а вона щось і досі сидить (П. Кочура);
* Образно. З женця, що зажинає при корені, глузують, що він “цирульник” (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)