цмокнути
ЦМО́КНУТИ, ну, неш, док., чим, кого, що і без дод.
Однокр. до цмо́кати.
– А що ж твій Стамбул? Ти ж не зібрав ще грошей? Як ти поїдеш? – Бекір мотнув головою й зневажливо цмокнув (М. Коцюбинський);
Батько, обтерши собі серветою вуси, цмокнув ще остатній раз, смакуючи саму споминку по так добрій учті (І. Франко);
– До чого ж ви мене покликали? – дивувався лікар .. Дід цмокнув язиком, зам'явся (О. Маковей);
– Дуже неприємна справа, дуже! – цмокнув губами Горбенко (Я. Гримайло);
Жменяк попустив віжки, цмокнув на коней, і віз покотився (М. Томчаній);
– Не знаю, як вже мені й заприсягтись, моя голубко! – каже козак та пригорнув до себе дівчину і цмокнув її у щоку... (О. Стороженко);
Він знову, якось так непомітно, спритно цмокнув її в руку (В. Козаченко).
Словник української мови (СУМ-20)